Від передової до ТЦК: історія сержанта з Полтавщини, який пройшов бої на Херсонщині та Донеччині

Володимир Зінченко – сержант, який брав участь у боях на Херсонщині та Донеччині. Однак, через отримані травми перевівся до ТЦК. Чоловік впевнений, що війна має бути не тільки у зведеннях з лінії бойових дій, а стати справою кожного громадянина.

Володимир Зінченко – сержант, який брав участь у боях на Херсонщині, Миколаївщині та Донеччині. Однак, через отримані травми перевівся до ТЦК. Чоловік впевнений, що війна має бути не тільки у зведеннях з лінії бойових дій, а стати справою кожного громадянина. Про це розповіли у Полтавському обласному ТЦК та СП. Захисник родом з села Сліпорід-Іванівки Лубенського району. Має освіту вчителя трудового навчання, креслення та інформатики. Коли почалася повномасштабна війна, працював за кордоном – більше трьох років був керівником будівництва в польській фірмі. У січні 2022-го вчергове поїхав до Польщі, а в березні вже повернувся назад до України, де залишалася уся його родина: дружина, донька, батьки. Практично одразу, не сказавши нічого рідним, пішов до ТЦК та СП і пройшов військово-лікарську комісію. Чекав виклику майже два місяці, а 6 червня вже поїхав до 199 навчального центру десантно-штурмових військ, де того ж дня прийняв присягу. Пройшов 30 днів базова загальновійськова підготовка. На двотижневій фаховій підготовці навчився працювати з гарматою, отримав ВОС артилериста десантно-штурмової бригади. Далі був зарахований до бойової частини – 46-ї окремої аеромобільної бригади та пройшов два тижні бойового злагодження. Наприкінці липня підрозділ виїхав на виконання бойового завдання в Миколаївську область. Тоді якраз почався Херсонський контрнаступ, в якому 46 ОАеМБр брала активну участь. Володимир брав участь у боях за Малу Олександрівку, яку визволили на початку жовтня, Дудчани та інші населені пункти, просуваючись у бік Херсона. Його відділення, каже сержант, працювало по ворогу з доволі великої, як для піхотинця, відстані – з 5 км. Працювали прицільно та швидко змінювали позицію, щоб ворог не встиг виявити та нанести ураження. Працювали чітко і злагоджено – як вчили в навчальному центрі. Військовий зізнається: перший шалений приплив адреналіну отримав під час першого великого обстрілу. Володимир згадує історію, яка трапилася в місці розташування підрозділу між звільненими селами Велика та Мала Олександрівка. З лісосмуги вийшли 11 російських солдатів та здалися в полон першим, кого зустріли – цивільним працівникам служби ремонту електромереж, які відновлювали лінії електропостачання. А вже один з ремонтників приїхав до підрозділу Зінченка та попросив забрати росіян. Його підлеглі вивезли полонених та передали контррозвідці. Згадуючи службу в десантно-штурмовій бригаді, сержант зауважує, що було багато різних ситуацій. Але загалом позитиву у війні годі шукати – це важка робота, хоч і життєво важлива. Та саме на війні знайшов найкращого друга – справжнього брата по духу. Після бойової роботи на південному напрямку бригаду перевели для виконання завдань на Донеччину. Спочатку був Соледар, у березні 2023-го прикривали «дорогу життя» на Бахмут з боку Часового Яру. Потім був Запорізький напрямок – бої в районі Роботиного та Вербового. Сержант згадує із вдячністю інструктора з тактичної медицини, з яким провели на навчальному полігоні довгі години тренувань. Та підготовка дуже знадобилася в критичний момент. Не панікував – чітко знав, що має робити. Перший турнікет, який наклав собі, не витримав і порвався. Тоді взяв другий – і зміг самотужки зупинити критичну кровотечу. Це врятувало йому життя Коли вже був на евакуації, Володимир зателефонував дружині та вмовив не їхати до нього в госпіталь, бо вона була потрібна вдома доньці. Лікувався в госпіталях і лікарнях в різних регіонах України 9 місяців. Пережив більше 10 великих операцій. Коли повернувся в рідну частину, постало питання про переведення. Адже після таких поранень військово-лікарська комісія визначила, що не придатний до військової служби в ДШВ. Влітку 2024 року сержант Володимир Зінченко переведений до Лубенського районного ТЦК та СП. Нині він – головний сержант, командир відділення у взводі охорони. Серед його численних обов'язків – також і участь у заходах мобілізації. Як старший мобільного блокпоста, разом із патрульною поліцією перевіряє документи, виявляє осіб, які порушують правила військового обліку, пояснює законодавство й намагається не лише контролювати, а й переконувати. Сержант наголошує: незнання закону не звільняє від відповідальності. Сучасна війна – не лише «десь там на далекому фронті». Нагадаємо, що що у червні на Полтавщині внесли зміни до переліку критеріїв, за якими визначаються критичність підприємств. Відповідно, оновилися і правила бронювання працівників.