Як одна людина може врятувати вісім життів або все про посмертне донорство

Нирка, серце чи печінка можуть стати другим шансом на життя, але лише коли хтось заздалегідь скаже "так". Посмертне донорство — це не «мою печінку вкрадуть, а мене залишать помирати», а шанс врятувати вісім життів. Ми пояснюємо, як стати донором після смерті мозку і чому згода важливіша, ніж здається.

Нирка, серце чи печінка можуть стати другим шансом на життя, але лише коли хтось заздалегідь скаже «так». Посмертне донорство — це не «мою печінку вкрадуть, мене залишать помирати», а шанс врятувати вісім життів. Ми пояснюємо, як стати донором після смерті мозку і чому згода важливіша, ніж здається. Торік Анастасія Мацько дізналася про згоду на посмертне донорство з соціальних мереж.  Цьогоріч Анастасія наткнулася на допис знайомої, яка описала досвід підписання згоди та поділилася контактами координаторів у Полтаві. Щороку близько п'яти тисяч українців потребують пересадки органів. І запас часу у кожного різний. Люди втрачають шанс на життя через брак донорів, бо хтось передивився серіалів про «чорних трансплантологів», хтось вірить у те, що після підписання прижиттєвої згоди тебе не будуть реанімувати, а хтось просто не знав про таку можливість. Тоді як своєчасна трансплантація подарує комусь ще десятки років. Батьки дівчини доволі консервативні, тож вона не говорила їм про своє рішення. Та чоловік Анастасію підтримав: Загалом реакція оточення була позитивна, лише кілька користувачів Facebook заходили під допис дівчини на цю тему й намагалися зманіпулювати чи просунути шкідливий наратив в стилі теорії змов.

Алгоритм дій, аби підписати угоду на посмертне донорство

Анастасія радить спершу знайти в інтернеті шаблон заяви, яку ви будете заповнювати, та переглянути її. Краще визначитися із переліком органів заздалегідь: Якщо з часом зміните своє рішення щодо переліку органів чи загалом донорства, ви завжди можете внести зміни до умов згоди або й зовсім відкликати її. Як це відбувається:

1. Коли знайшли координаторів, обираєте того, із ким комфортно. Домовляєтеся про зустріч  у зручний для всіх час. Із собою потрібно мати паспорт та ідентифікаційний код. Вам має бути понад 18 років, верхньої вікової межі немає. Жодних медичних обстежень попередньо теж проходити не треба. 
2. Координатор попросить вас заповнити дві прості форми. Одне з питань буде про органи, донором яких ви б хотіли стати після смерті.
3. Процедура займає близько пів години. Потім вашу заяву занесуть до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. 

Анастасія відмовилася віддавати обличчя, шкіру та очі, вилучення яких буде візуально аж занадто помітним. 

Важливе рішення

На думку Анастасії, просвітня робота щодо поширення інформації про посмертне донорство має бути системна та чутлива, в основі якої — прозора комунікація як на державному, так і на локальному рівнях. І, звісно ж, потужна та зрозуміла промоція: Наприклад, є кампанія Donate Life у США. Це платформа, що об'єднує різні організації для популяризації донорства. Вони працюють з історіями врятованих людей.

Як це зробити в Полтаві

Лікар-невропатолог, трансплант-координатор Валентин Чернишов розповідає, аби оформити згоду на посмертне донорство, потрібно звернутися до трансплант-координатора у лікарні. Він подасть заяву в Єдину державну інформаційну систему трансплантації. Наприклад, в Полтаві цим займається обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського.  У заяві можна обрати органи, які ви згодні віддати, та погодитися використати їх для науки, якщо вони не підійдуть для трансплантації.  Отже, трансплант-координатор додає в систему заяву з погодженим переліком органів, заяву зі згодою на обробку персональних даних, скан копії паспорта та ідентифікаційного коду. Посмертний донор може в будь-який момент передумати та відкликати цю інформацію. Після біологічної смерті в організмі відбуваються невідворотні процеси та органи стають непридатними для трансплантації. А після смерті мозку вони функціонують ще певний час за допомогою реанімаційних дій.

Статистика донорства в Україні

Один донор може зберегти до восьми життів, а тканини та рогівки допоможуть ще понад півсотні. Цифри якнайкраще показують, що посмертні донори важливі. Donation & transplantation institute повідомляє, в Україні у 2024 році померлих донорів — 131. На один мільйон населення припадає — 3,46 донора. Зі 131 померлого донора для трансплантацій використали 118. Людей, які підписали згоду на посмертне донорство — 178. Український центр трансплант-координації повідомляє, наразі у національному листі очікування перебуває 3749 пацієнтів. 2372 з них потребують пересадки нирки, 633 — печінки, 627 — серця, 53 — легень, 17 — комплексу «нирки-підшлункова», 11— печінка-спліт, ще 36 пацієнтам потрібна пересадка комплексу «серце-легені». Протягом перших трьох місяців 2025 року у 15 центрах трансплантації провели 134 органні пересадки, з них 69 % — від посмертного донора. Пересадили 75 нирок, 36 печінок і 23 серця.

Розвінчування міфів

Навколо теми посмертного донорства існує чимало міфів, які заважають людям прийняти рішення і погодитися стати донором. Разом з головою Національного руху «За трансплантацію» Юрієм Андреєвим спростуємо найпоширеніші фейки. Міф 1. Через згоду на посмертне донорство лікарі будуть гірше лікувати До констатації смерті мозку лікар не знає, чи є людина донором органів.  Міф 2. Лікарі можуть помилитися та почати вилучати органи, коли пацієнт ще живий Ні. Протокол констатації смерті мозку займає близько 8-10 годин, кожну дію фіксують. Міф 3. Разом з органами людина отримує спогади, душу, думки свого донора Це лише орган. Центр спогадів у людини в мозку, а не у нирці чи серці. Лише після пересадки кісткового мозку у людини може змінитися, наприклад, структура волосся. Бо кістковий мозок — це стовбурові клітини. Міф 4. Релігія забороняє робити посмертну трансплантацію через гріх  Більшість релігій світу не забороняють посмертну трансплантацію органів і підтримують її як акт милосердя, співчуття та дарування життя. 

• Українська православна церква — не заперечує проти трансплантації, якщо це добровільно, з повагою до тіла та метою порятунку життя;
• Католицька церква — підтримує донорство, Папа Іван Павло ІІ назвав його «актом любові»;
• Іслам — дозволяє трансплантацію. У багатьох країнах діють національні програми донорства;
• Юдаїзм — розглядає порятунок життя як одну з найвищих заповідей, тому донорство дозволене і навіть заохочується;
• Буддизм та індуїзм — не мають жорсткої заборони, і вважають допомогу іншим доброю кармою.

Міф 5. Люди з пересадженими органами не можуть жити повноцінне життя Після пересадки людина приймає імуносупресивну терапію — це препарати, що допомагають запобігати відторгненню донорського органу. Звісно, усе залежить від загального стану організму людини. Але навіть зараз ми знаємо людей, які з донорським органом живуть понад 20 років цілком повноцінне життя. *** Кожного року хворі потребують трансплантації. Люди відмовляються стати посмертними донорами через упередження чи брак інформації. Проте варто пам’ятати, вчасна операція з трансплантації — шанс людини вижити. А вчасною вона може бути лише тоді, коли знаходять сумісного донора. Ми вже розповідали історію чоловіка з трансплантованим серцем. Як це чекати в черзі на здорове життя й бути з новим органом — «О восьмій ранку мені пересадили серце»: історія чоловіка, який вижив завдяки донору. Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.