27 лютого в український кінопрокат вийшла «премʼєра весни» з Лесею Нікітюк у головній ролі – «Песики». Спочатку вихід фільму анонсували 6 березня, однак зорі склалися інакше. Розповідаємо, чи варто йти на фільм та що побачать глядачі на екранах.

27 лютого в український кінопрокат вийшла «премʼєра весни» з Лесею Нікітюк у головній ролі – «Песики». Спочатку вихід фільму анонсували 6 березня, однак зорі склалися інакше. Розповідаємо, чи варто йти на фільм та що побачать глядачі на екранах. Зйомки стрічки стартували у вересні 2024 року. Тобто від їхнього початку до премʼєри минуло лише пʼять місяців (думаю, тут має гучно зітхнути Михайло Іллєнко, який виношував ідею свого фільму «Толока» понад 53 роки), а від початку до закінчення зйомок — три (бо ж завершили роботу над фільмом у листопаді). А тому цікаво одне — чи не мерзла Леся Іванівна на осінніх вулицях Києва у легкому вбранні?:)  Та важливо інше: зважаючи, що нині українське ігрове кіно знімають у нас швидше, ніж готують пиріжки з капустою, до подібних премʼєр ставишся з пересторогою. Але, краще один раз побачити, ніж тисячу разів обговорити. Зауважимо, що «Песики» — романтична комедія спільного виробництва FILM.UA Group та Нового каналу. Режисер фільму — Олексій Єсаков («Перші дні», «Прикордонники»), оператор — Володимир Іванов («Погані дороги», «ШТТЛ»), сценаристи — Анастасія Лодкіна («Перші дні», «Коза Ностра. Мама їде»), Михайло Гусаров, Сергій Лущик, продюсерка — Анна Єлісєєва («Перші дні», «Мавка. Лісова пісня»), креативна продюсерка — Анастасія Лодкіна, виконавчий продюсер — Сергій Демідов.

Спочатку сюжет

Ще в дитинстві з Хмельницького до Києва разом із родиною — мамою (Ольга Сумська) та батьком (Андрій Ісаєнко), але останній виявився занадто змінною константою,  переїздить дівчинка Яна Микитюк (Леся Нікітюк). Яна виростає жінкою вимогливою до себе, до чоловіків та до роботи.  Яна — жінка цинічна та зациклена на карʼєрі. А песики, котрі раніше були її мрією, тепер перетворюються для неї на ще одну «червону ганчірку». Яні не щастить в особистому житті, бо, знову ж, вона занадто вимоглива до чоловіків. Це можна простежити навіть через діалог з подругами на початку фільму: – Тобі вже 35, пора і про особисте подумати. – Ми хочемо познайомити тебе з чоловіком. Він заробляє багато, а думки власної не має. Для тебе це варік.  Яна вже наскільки сформована особистість, що їй важливо, аби все було так, як хоче вона. Тому, коли жінка вирішує помиритися зі своїм колишнім у її день народження, то вона навіть привозить для нього сорочку, аби він одягнувся на її смак.  Про Яну в стосунках теж можна багато дізнатися з фрази її ексбойфренда: – Давай не будемо, сьогодні мій день народження, – каже Яна. – Яно, у тебе кожен день твій.  Після розмови колишній, який ненадовго став теперішнім, знову стає колишнім, а усі друзі Яни стають свідками того, як її покинули. Яні сумно. Вона, «пригубивши» не один бокал шампанського, приходить у будинок своєї мами, аби загадати бажання на день народження. Попри все, Яна хоче, аби чоловіки не залишали її, бо вони чомусь постійно йдуть.  А далі… Краще подивитися.

Проблеми, зашиті у фільм

Перша, і мабуть, одна з найважливіших, та не таких очевидних, як зрада у стосунках, хиткий інститут родини, проблеми жінок, що намагаються побудувати карʼєру та створити родину чи неприйняття себе — це проблема стосунків матері та доньки. Яна з дитинства звикла бути «зручною» дівчинкою. Це добре показали, коли на свій же день народження дівчина на аркуші паперу замість бажаного песика, писала, що на наступний день народження теж хоче песика. Однак, під час цього поряд з Яною завжди була мама, яка кричала: – Тільки не песика. або «тільки не песика, одного кобеля нам достатньо».  З кожним роком Яна зростала, а разом з кількістю свічок на торті збільшувалася й кількість критичних зауважень мами від «не горбся», «спину тримай рівно», «пиши красиво» до «ця помада тебе старить». Протягом фільму все більше й більше переконуєшся, що Яні не пощастило з мамою. Що, авжеж, не могла Яна вирости відкритою до життя дівчиною, коли постійно треба було підлаштовуватися під характер матері й звикати до її нових чоловіків. Які завжди від неї йшли. І лише наприкінці стрічки поведінка мами стає більш зрозумілою. Згадуються покоління людей, яких не навчили проявляти свою любов словами. Частіше діями. Коли через критику проявляли турботу, не думаючи про особистий простір.  Це не тільки про проблеми матері та доньки, а й про важливість любити одне одного та чути (але все одно мати ще те стерво).

А що там з собаками?

Собаки зʼявляються у кадрі на самому початку. До речі, це перший український фільм, у якому зняли понад 100 чотирилапих. Серед них не тільки дресировані, а й звичайні пси, які пройшли кастинг серед фанатів фільму, або яких команда залучила з Гостомельського притулку. Одні з «головних ролей» виконали сестри-босерони Ракша і Вуду, пудель Джессі, терапевтичний собака Ватрушка, Дракоша і Буллі. Цікаво й те, що кожен пес, який виконав «головну» роль, — мав свого дублера. А для кожного чоловічого персонажа фільму ретельно підбирали пса, який би був схожий на нього і зовнішньо, і за темпераментом.  Кумедно й те, що головна героїня Яна називає своїх «песиків» іменами чоловіків, якими ті колись були. Так у її житті зʼявляються Тарас, Аркадій, Славік, пес-безхатько, Вал та пес Донець (спробуйте промовити останнє швидко:)).

Акторський склад

«Песики» — дебютна роль у великому кіно для блогерки та ведучої Нового каналу Лесі Нікітюк. У стрічці дебютує також комік Повар Даніл, а компанію на екрані їм складають відомі актори: Тарас Цимбалюк, Артур Логай, Дмитро Сова, Артемій Єгоров, Кирило Ганін, Іван Бліндар і Володимир Ращук, Наталка Денисенко, Євген Ламах, а також запрошені гості, серед яких Євген Таллер, Ніколас Карма, Ірина Сопунару та Анастасія Оруджова, Олексій Вертинський. Спостерігаючи за акторами, думаєш, ніби й гра їхня не викликає претензій, але занадто багато однакових облич, що кочують з фільму до фільму. Ще не встигла (на жаль) вийти з прокату стрічка з Тарасом Цимбалюком та Наталкою Денисенко, аж гульк — вони знову у фільмі. Власне, як і багато інших акторів, які кочують не тільки зі стрічки в стрічку, з каналу на канал, чи з телешоу до телешоу. Через це складається враження, що українських акторів у нас не так і багато. Чи де ж вони? Бо здається, що за Тарасом Цимбалюком (так-так, це той, що влітку танцював під російську музику, а потім публічно розкаявся) так міцно закріпилося амплуа «альфача» українського кіно, що на фільм, де він виконуватиме головну роль, варто б сходити лише для того, аби подивитися, чи станеться нарешті так, що він зіграє когось цікавішого (згадується його роль у «Чорному вороні»). Власне, така ж історія й зі спокійними та позитивними персонажами, яких втілює Дмитро Сова, та манірними й епатажними героями, яких грає Артур Логай. Здається, що актори просто сформували для себе певний кінотипаж і, «не парячись», грають однотипні ролі. Леся Нікітюк, зважаючи, що це її дебютна роль, була органічною, — як завжди з довгими стрункими ногами, яким можна тільки позаздрити, та вмінням бути кумедною. Власне, було відчуття, що Леся дуже схожа на свою героїню. Навіть під час перегляду фільму хотілося сказати не «Ох і Яна», а «Ох і Леся Іванівна».  Лесі віриш (чи Яні. Заплуталася:)).

Гумор

У фільмі багато кумедних ситуацій. Від історій на нудистському пляжі та розмов із хлопцем-гінекологом до життєвої філософії директорки Яни, яка із серйозністю говорить: «Жінці з віком потрібен вдалий фон – чоловіки, діти. Коли ти одна – усі дивляться на твої зморшки». Або ж знову історія з мамою. Маленька Яна вирішує попросити завести песика у нового чоловіка мами: – Дядя Вітя, можна песика? – Кажи тато! – Дядя тато, можна песика. Або ж: – Знаєш, що допомагає від похмілля та розбитого серця? – Шаурма. Більше не буду. Подивіться і послухайте самі.

Музика

Після запуску фільму можна створювати однойменний плейлист українських треків під назвою «Песики».  Тільки почитайте, які треки лунають у фільмові:

• Латексфауна «Радуги»
• Ірина Білик «Ти мій»
• Скрябін «Спи собі сама»
• YAKTAK «Лала»
• О. Пономарьов «Це просто підпал»
• Курган, Agregat «Gabeli», та інше.  

Реклама

У «Песиках» відносно небагато реклами. Тут і Dim.Ria, Агенція нерухомості «Dream House», додаток ПриватБанку, крабові палички «Водний світ», торт «Київ вишневий» та «Золота країна».  Але навіть реклама у фільмі виглядала органічно. Чого тільки вартує епізод, коли чоловіки у квартирі Яни знаходять крабові палички та поглинають їх швидше, ніж кити поглинають планктон.

Післямова та власні враження

Я дуже скептично ставлюся до Лесі Нікітюк. Як на мене – її занадто багато на телеекранах. Однак, вона впоралася зі своєю роллю. А фільм, навіть якщо ви, як і я, не любите Нікітюк (а вона ж там у головній ролі) – веселий, легкий, з гумором та хорошою українською музикою. Тому беріть подруг і гайда в кіно. Леді цей фільм сподобається більше, ніж джентльменам.