Полтава-Житомир: шлях до розвитку чи навпаки

Житомир — місто на півночі України, що, як і Полтава, межує з Києвом. Населення з Полтавою майже однакове (за останніми даними 2022 року в нашому місті живе 272 тисячі людей, тоді як у Житомирі — 260 тисяч). Лише площа Полтави майже вдвічі більша за площу Житомира — 103 км² і 65 км² відповідно.  Бюджети міста також мало різняться і становлять 4 млрд грн та +- однакову кількість мільйонів гривень (дані за 2024 рік). Коли у місті трапляється щось погане, його жителі постійно порівнюють свій населений пункт з іншими, наприклад: «а у Харкові проїзд на час війни безкоштовний», «а у Вінниці фонтани й під час війни працюють». А що ж у Житомирі? Чим він різниться від Полтави та які ідеї ми можемо запозичити, а які — краще залишити житомирянам.

Житомир — місто на півночі України, що, як і Полтава, межує з Києвом. Населення з Полтавою майже однакове (за останніми даними 2022 року в нашому місті живе 272 тисячі людей, тоді як у Житомирі — 260 тисяч). Лише площа Полтави майже вдвічі більша за площу Житомира — 103 км² і 65 км² відповідно.  Бюджети міста також мало різняться і становлять 4 млрд грн та +- однакову кількість мільйонів гривень (дані за 2024 рік). Коли у місті трапляється щось погане, його жителі постійно порівнюють свій населений пункт з іншими, наприклад: «а у Харкові проїзд на час війни безкоштовний», «а у Вінниці фонтани й під час війни працюють». А що ж у Житомирі? Чим він різниться від Полтави та які ідеї ми можемо запозичити, а які — краще залишити житомирянам.

Почнемо з транспорту

Великі нові зелені автобуси та тролейбуси, білі та жовті маршрутки “Богдан” та старезні тролейбуси довезуть вас до будь-якої частини міста. Всі зупинки підписані. Тому, якщо ви не вмієте прокладати маршрути в Google maps, — не загубитеся.  За чистотою житомирський транспорт не поступається полтавському :) — зовні брудний, а всередині — «мокра каша» (бо сніг, що лежить надворі, швидко тане в маршрутках). Вартість проїзду — 15 гривень. Але у більшості транспорту (а точніше, у всьому комунальному) діє безготівкова оплата. Якщо не хочете платити 15 гривень готівкою, — можете заплатити 13, розрахувавшись карткою. А взагалі можна придбати транспортну чи пільгову картку і платити ще менше.  Отож, вартість проїзду з усіма плюшками чи без, наступна:

• Тролейбуси та трамваї: 8 грн — транспортною карткою; 10 грн — банківською карткою; 15 грн — разовий qr-квиток або готівка.

• Маршрутки та автобуси: 13 грн — транспортною карткою; 14 грн — банківською карткою; 15 грн — разовий qr-квиток або готівка (qr-квиток можна придбати на зупинках в автоматах). Проїзд для дітей – 7 грн.

Кондуктора у транспорті немає. Однак, є контролери, які перевіряють, чи оплатили ви проїзд. Але ми їх не бачили, лише чули про них від місцевих. Комунальний транспорт різниться брендуванням. Аби не сплутати його з приватними перевізниками, достатньо пошукати на табличці з написом маршруту літеру Ж.

А тепер про брендування

У Житомира є офіційний логотип, який використовують на транспорті, рекламних майданчиках, афішах культурних закладів та сайті міськради. Логотип справляє приємне враження. Відразу розумієш де ти. І він не нудний та офіційний. Але це так — субʼєктивщина. До речі, розробники логотипа на його презентації показували й мерч із розробленим знаком, та пояснювали, що кольори можна адаптувати під різні події та зробити в різному стилі. (Тут мала бути жартівлива згадка про Полтавщину Птуристичну, але це буде негарно, бо Птуристична — розробка ОДА, а не міста. Нагадую, що у Полтаві логотипа немає).

А дерева на пішохідці є? 

Є. Багато дерев вздовж пішохідної вулиці. І навіть майданчики на вулиці, що належать ресторанам чи кафешкам, розташовані довкола дерев. Ніяких тобі спиляних лип. Сама вулиця Михайлівська (здивувало, що не Соборності) — широка, з купою місцевих та мережевих закладів. Наприклад, тут можна знайти частинку Львова у вигляді «П'яної вишні», навпроти якої розташовані «Львівські круасани».  Ну і класика — меморіальні таблички відомим людям та дієвцям культури, музичні школи, центри розвитку, театр Ляльок, щоправда, таблички лишилися ще з часів совєтської України, бо на табличці на будинку, де свого часу мешкав Коцюбинський – написано, що табличку встановили «на пошану від трудящих Волині», а Івана Кочергу підписали як українського радянського драматурга.  Попри ранок робочого дня, на вулицях людно, із закладів лунає українська музика. До слова, російської мови майже не чутно (були поодинокі випадки). Шукаємо на центральній вулиці старий будинок, хоча б одну пам'ятку місцевого або обласного значення. У Полтаві одразу на думку приходить будинок з медальйонами на вулиці Соборності.  На головній вулиці Житомира такою пам'яткою стала будівля 20 століття, у минулому — Азово-Донський банк. Це пам'ятка архітектури місцевого значення, яка разом із містом живе своє життя, бо ж нині тут знаходиться Обласний центр хореографічного мистецтва та Житомирська міська школа хореографічного мистецтва з ансамблем «Сонечко». Будівля не пустує, не руйнується і точно не занепадає.  Коли дивишся на архітектуру в центральній частині міста, складається враження, що полтавська значно давніша. А може це через занедбаність?  Ще один старий будинок, який звели до революції, перелаштували у музичну школу №1 імені Бориса Лятошинського.  Більше сипати сіль на рану не буду. Лише додам, що на центральній вулиці майже немає пандусів, бо відсутні високі пороги або сходинки. Єдине ж місце зі сходинками — обладнане двома низькими пандусами, по яких легко заїхати. 

Давайте трохи про соціяльний бізнес

У центральній частині Житомира розташоване кафе «Лампочка». Воно позиціює себе як соціальне підприємство, мета якого — активізувати та згуртувати населення. Його відкрили чотири роки тому. Лютий 2025 став останнім місяцем роботи закладу (не знаю, може це повʼязано з несмачним капучино, яке вони подають). Від початку повномасштабного вторгнення «Лампочка» була рушієм багатьох ініціатив. Тут допомагали військовим, збирали речі, а ще проводили майстер-класи: робили ляльки-мотанки, виготовляли свічки.

Тепер про каву

На центральній вулиці розташовані кафе та ресторани на будь-який смак. Наприклад у кав'ярні Kavatti смачно пахне кавою, грає м'яка ненав'язлива музика та продають ужгородський торт, пахлаву і багато солодких смаколиків. А зовсім неподалік розташований ще один заклад — sharikava. Вона відрізняється великими панорамними вікнами. Тут можна придбати як класичну каву, так і фірмові напої закладу. Ну і авжеж смаколики: тістечка, маківники, кекси з арахісовою пастою, грушею та білим шоколадом, просто шоколадом та морквяні, а ще круасани, равлики і… подивіться на фото нижче, бо перелік дуууже довгий.  Sharikava — мережевий заклад, такі кав'ярні розташовані не тільки в шести містах України, а й по всьому Житомиру. Тому, хочеш-не хочеш, а цікавість візьме своє і відвідати закортить.  Ну і взагалі — закладів у Житомирі вистачає — від кафе до ресторанів і авжеж, усім знані Macdonalds i KFS.

А Алея Слави у Житомирі так само викликає купу невдоволень?

З центральної Михайлівської вулиці прямуємо до Соборного майдану. Він розташований у самому центрі міста. Це головний майдан Житомира. Тут проводять важливі події та заходи. І саме тут розміщена Алея слави Героїв, яку відкрили 29 серпня 2024 року. Тепер, гуляючи центром, житомиряни бачать обличчя тих, хто загинув за їхню свободу. Стелла складається з 11 стендів, на яких розміщені фотографії 660 захисників України, які загинули ще у 2014 році. На меморіальних щитах — фотографії воїнів, які протягом 10 років віддають своє життя за свободу країни. Унизу багато квітів та лампадок.  Знімки на стендах розміщені хаотично, ніякої хронології. Біля фото загиблого у 2022 році солдата розташували світлини загиблих у 2024. Це збиває. Концепція алеї доволі лаконічна — окрім фото лише прізвище, ім'я та по батькові, роки життя та звання.  Самі стенди розташовані не на центральній пішохідній частині, а ніби збоку. Очі перехожих не зустрічаються з очима загиблих. Однак, це не заважає людям підходити до них.  У понеділок, у першій половині дня, протягом 15 хвилин до меморіалу підійшло вісім людей, серед яких і молодь, і люди поважного віку.  – Вибачте, – запитую я трьох молодиків, які стоять біля стели, – а як ви ставитеся до того, що на головній площі розташований меморіал загиблих? Чи вважаєте ви доцільним розташовувати такі меморіали в самому центрі, — запитую я та пояснюю, що приїхала з Полтави. – А де ж його ще розташовувати, як не в центрі, — говорить мені один із хлопців. –  Це ж наша історія.  – Хлопці життя віддали, – говорить бабуся, яка почула нашу розмову, – а ми, що, можемо бути проти, аби хоч так пам'ять про них жила?  Навпроти меморіалу пам'ятник Корольову, а біля нього саморобна ялинка на якій написано, що найкраще свято — повернення захисників з полону.  І хоч не декомунізований кінотеатр «Жовтень», що розташований неподалік, трохи збиває з пантелику, але настрої містян зрозумілі.  Часто серед людей, не важливо з якого регіону, можна почути думку про те, що всі маленькі міста схожі між собою. Можливо це так: маленькі міста схожі назвами вулиць, архітектурою, мережевими закладами, вічними обговореннями поганих доріг та невдоволенням владою. Але є одне, що їх точно різнить — небайдужість населення, пріоритети та повага до культурних пам'яток. На цьому все. Залишаю вас наодинці зі своїми думками.