На календарі літо, дівчата вже знайшли стиліста, візажиста, підібрали прикраси, купили ту саму сукню, щоб разом із хлопцями-однокласниками, які у костюмах, або штанах та сорочці – востаннє переступити шкільне подвірʼя. Бо у школах почалися випускні.З одного боку випускний – традиція стала, щорічна та незмінна. З іншого – покоління змінюються, стають більш практичними. У 2025-му роблять акцент зовсім не на ті речі, що випускники у 2015-му чи 2005-му. Якими ж були випускні раніше і які стали зараз ми і вирішили розпитати полтавок.Я закінчила прекрасний Полтавський міський багатопрофільний ліцей №1 у 2003 році.Памʼятаю, як вчили вальс на останній дзвоник, памʼятаю, як у всіх дівчат вже були сукні, а ми з мамою мені ще не купили. І от повертається вона з відрядження в Києві і так кидає мені пакет. Там сюрприз. Божечко…. Мій крик чули напевно усі сусіди. Це була найкраща у світі сукня і пошита до неї сумочка.Тоді почався тренд на бузковий колір, але насправді він програвав (бо його було багато). Ще це були довгі сукні. Моя і досі жива. Я не знаю, як вітають випускників зараз, але тоді мій випускний тривав весь день. Бо зранку медалістів всього міста вітав Кукоба. Там була теж додаткова підготовка та репетиції, бо всіх медалістів зала МБК не могла вмістити. Тому партіями нагороджували по списку шкіл. Але це було приємно. Сам випускний проходив у педуніверситеті. Там теж окремо був концерт, у якому всі номери виконували власне ми, випускники.З відео було продумано, бо мама мого однокласника на той час працювала на Лтаві. Фото окремо не було, є лише на наші мильниці. Ми напевно були останнім випуском, коли святкували випускний в школі. В одному класі сиділи ми, у сусідньому- батьки. І я і тоді, і зараз радію з того, що святкували саме у ліцеї. (Бо кафе і ресторани в житті були, а випити келих шампанського з директором школи, погодься, безцінно).А чекали найбільше напавно світанку. І це відчуття на Білій альтанці я не забуду ніколи. Нещодавно з чоловіком знайшли диск з мого випускного і переглядали.Це 2007 рік. Перше, на що звернули увагу – все російською(хоча школа на той момент вже була українська). Усі виступи, всі звернення, абсолютно все, окрім кількох вчителів, які вітали нас українською мовою.Сама зйомка звичайно повний трешак. Якість і взагалі… Але то був час такий – хто камеру купив, той і оператор. Але насміялись від душі, бо конкурси вбрання – як з іншого життя: мода на пишні сукні і лак «Прелесть» на голові у дівчат, який ще тиждень тримався навіть після миття голови.А ще у нас була традиція на території школи закладали плиту з роком випуску та кількістю учнів.Я закінчила 11 клас в 2008 році. Я теж закінчила Полтавську школу №7, де зараз працюю і звідки буду випускати своїх дітей. Ми дуже довго готувалися до власного випускного. Я памʼятаю, що акцент робила на вбранні. Сукні були різні – в мене пишна, в когось – уже ні. Якраз був перехідний період від пишних до не пишних суконь. Памʼятаю, свою тоді брала в салоні «Наречена». Тоді вона коштувала 640 грн. На той час це були дуже великі кошти, а там можна було купувати в розстрочку. Батьки дослухалися до моєї думки. У мене була і гарна зачіска, і макіяж, і взуття. Я тоді отримувала золоту медаль. Її вручали у ЦД “Листопад”. Медалістів тоді збирали на свято, вручали подарунки. Сам випускний у нас був спочатку в школі. У спортзалі святкова частина та вечірній вальс. Потім ми їхали святкувати у кафе «Вояж». Його вже зараз немає. Що мені запамʼяталося – ми туди їхали тролейбусом. Спочатку пішки йшли до Сіннної, а потім їхали тролейбусом. Спеціально замовляли його в депо, аби тільки нас туди везли. Гуляли всю ніч до ранку, потім пішки звідти йшли на Білу альтанку зустрічати світанок.Я цей випускний досі памʼятаю.Чим відрізняються випускні зараз від випускних тих часів? Зараз усе більш скромно. Бо я розумію що і війна впливає, і стан. Але що давно уже залишилося в минулому – ми на святкування запрошували всіх вчителів. Ми тоді всі разом танцювали, співали, був відеооператор. Тоді нам робили DVD диски. Я інколи передивляюся. Зараз такого немає. Мої учні святкують випускний, і ми вирішили організовувати свято. Але коли прийшов час готуватися до випускного, то одразу я побачила ще одну різницю – ми були більш ініціативними та самостійними, пропонували купу ідей. Зараз діти менш ініціативні. Їх треба стимулювати, підштовхувати. Можливо, вони ще не доросли, або їм це не цікаво. Зараз зупинилися на тому. що я роздаю задачі, а вони виконують. Коли я прийшла працювати до школи педагогом-організатором – був 2012 рік. Тоді було нормою співати пісні російською мовою на випускному. Але ми з колегою (педагог-організатор теж) завжди намагалися додати до сценарію українські. Після 2014 російська зникла взагалі. Одягалися всі ці роки дівчата у сукні, хлопці або костюм або сорочка-штани. Як я прийшла, мені було дуже легко їх готувати, бо діти самі проявляли ініціативу, батьки були залучені до підготовки сценарію (традиційно батьки вручали дітям коровай, говорили напутнє слово, дарували квіти всім учителям). З початком війни проведення ускладнилося тим, що у нас традиційно випускний – це свято громади. Воно проходить в будинку культури, сходиться все село, аби подивитися на випускників та послухати концерт. На жаль, там немає укриття. Тому в 2023-му, наприклад, чекали купу часу до відбою. Застілля після випускного уже років пʼять не проводять. До цього було так, що запрошували усіх вчителів, навіть тих, хто не викладав у класі. Але ця гулька на всіх моїх пам'ятних разах – була дуже не кофортною випускникам. З часом це відійшло.Щодо структури самого свята – була пісня про школу, пісня про вчителів, пісня про батьків. Танець був з батьками. Але після 2016 він став відходити.Роки змінюються, попри погляди поколінь та різний досвід, дещо лишається незмінним — святкові сукні, сценарій свята, вальс, прощання зі школою. Погодьтеся, є в цьому щось важливе та трепетне. Адже випускний — це ще один перехідний період у житті людини.
