На зміну атласним шароварам та вишиванкам з маками, у народних колективах зʼявляються костюми, які відображають особливості регіонів, які вони представляють. Щоправда, ця тенденція торкнулася не всіх, бо ж дехто вперто продовжує одягати пластикові вінки на голови жінкам і дівчатам. Чому це не норма, що з цим робити і як народні колективи адаптуються до часових змін – у нашому матеріалі.
Впродовж десятиліть на сцені демонстрували спотворений образ українців. Населення дивилося на червонощоких дівчат у штучних вінках і вишиванках з синтетичних матеріалів і на чоловіків у атласних шароварах. Тоді ж як насправді ці вбрання не мали нічого спільного з тим, як виглядав український одяг.
Народні костюми та автентичний одяг. Різниця
На етнічному вишитому одязі ніколи не було маків чи калини. А чоловічі штани – широкі та вузькі, шили з натуральних матеріалів не яскравих кольорів, бо барвники були лише природні.
Однак народний костюм, на відміну від автентичного, не має на меті відтворювати старовинні костюми, наголошувати на деталях та символіці.
Народний костюм може мати різноманітні варіації національного вбрання, які формувалися під впливом місцевості, соціального стану, пори року та історичних періодів. Тобто зазвичай на основні традиційні елементи лише спираються. Таким чином, народний костюм може бути як автентичним, так і стилізованим або адаптованим.
Народні костюми мають зберігати автентичний народний стиль та мати традиційні техніки декорування. Тому важливо, аби вбрання шилося з натуральних тканин та відповідало сімейному статусу. Якщо коротко – не може жінка 40 років вдягати на сцену віночок зі стрічками.
Особливості народних костюмів у колективах полягають у збереженні автентичності регіональних стилів, використанні традиційних натуральних матеріалів, застосуванні автентичних технік декорування, а також у тому, що костюми мають бути практичними та комфортними для активних виступів.
Про саме явище шароварщини ми вже писали тут, тому заглиблюватися в цю тему не будемо. Натомість подивимося на костюми, у яких виступають полтавські народні колективи.
За інформацією Полтавського обласного центру та культурної роботи, станом на 2022 рік у Полтавській громаді налічується 76 народних, заслужених та зразкових колективів. Зауважимо, що кожен колектив має свої власні костюми, всі вони відрізняються між собою, бо нині їх шиють на замовлення, а не штампують на заводі.
Більшість колективів намагаються зробити свій костюм індивідуальним, спираючись на традиційні елементи того регіону, який вони представляють. Однак не в усіх це виходить.
Наприклад, хор «Калина», заснований у 1979 році Григорієм Левченком, відомий далеко за межами Полтавщини й України. Існує сім компакт-дисків із записами творів у виконанні хору, видані в Україні, Франції, Швейцарії, Німеччині, Австрії та Бельгії. Порівняймо його костюми з вбранням українок 1909-го року.
Світлини для порівняння ми знайшли на сторінках видання «Локальна історія».
Як бачимо, крій одягу та елементи костюма у калинянок точно такі, як і сторіччя тому, однак виникає питання щодо кольорів. Бо як за допомогою природних барвників, якими послуговувалися наші пращури, можна добути такі яскраві кольори. Жінки та дівчата з інструментами усі у віночках, хоча ми памʼятаємо, що відповідно до віку жінки носили різні головні убори. А спідниці у квітах одразу переносять на сторінки совєтського журналу кінця 70-х.
Екс-учасниця народного хору «Калина» Марина Тристан, яка виступала з колективом девʼять років, розповіла, що протягом її перебування у колективі мала один і той же костюм.
За словами Марини Тристан, костюм складався із довгої сорочки в підлогу, зверху одягали плахту з квадратним візерунком, в основному зелено-коричневого кольору. Різнилися вбрання кольором: зелений, червоний, синій та фіолетовий. І залежно від того якого кольору був костюм, одягали фартух у підлогу та корсетку.
Добре, що Калина береже традиції та знайомить світ з українською піснею, але ще краще аби робила вона це у костюмах створених уже в незалежній Україні.
Виступаючи на сцені в сценічному народному костюмі, колектив своїм зовнішнім виглядом і манерою поведінки має не тільки відповідати визначеному еталону національної культури, а й створювати образ, що виражає цей ідеал. При кожному виступі потрібно прагнути, щоб пісня, танець, музика, гра і костюм створювали єдину образно-стилістичну структуру.
Як приклад наведемо колектив ЩукаРиба.
Колектив виконує народні пісні, але виходить з ними в народ і робить традиційну музику ближчою, змінюючи обʼємні концертні зали на простори, де слухачі почуваються комфортно. Вбрання колективу природних кольорів і якнайкраще наголошувє на традиціях та автентиці, не спотворюючи їх. Нижче лишаємо посилання на концерт ЩукаРиби.
Ремарка. Ми не кажемо, що усі колективи мають наслідувати одне одного, але чому б не стати ближчими до публіки, для якої власне і створюють концертну програму.
Серед розмаїття народних колективів Полтави єдиний заслужений – пісенно-танцювальний ансамбль «Лтава», створений 1957 року.
Нині костюми видозмінюються. Директор Полтавської філармонії Олег Тищик, до якої належить колектив, зауважує:
Олег Тищик розповів, що коли колективу замовляли попередні костюми, то враховували орнаменти і місцевий колорит. Бо важливо, аби вбрання не було подібне до інших.
За словами директора Полтавської філармонії Олега Тищика, костюм будь-якого колективу впливає як на сприйняття програми глядачем, так і на подачу виконавця.
Зауважимо, що з 2021 року костюми у філармонії шиють за власний кошт.
Ну і власне, після усього написаного ми не можемо не згадати приклад Вадима Яценка (хор «Гомін»).
Авжеж, ми не можемо бути певні, що хор став наскільки б популярним, якби не вірусне відео в соцмережах. Однак – факт на лице – міста збирають аншлаги, квитки продані на пів року вперед. При цьому колектив виконує музику, яка близька та відома українцям і цим самим знайомлять їх із хоровим співом. При цьому, не використовуючи особливих костюмів.
На жаль, процес переходу до більш сучасного вбрання або до власне автентичного одягу, який різниться одне від одного – досить довгий. Кожен керівник приносить у колектив зміни, усі вони позначаються на репертуарі та на загальному враженні. Але нам треба працювати не тільки над костюмами, а й розуміти потреби суспільства і нарешті вийти з площини консервативності у народній музиці. 
