«Розвелось контужених, далі буде тільки гірше»: чому варто дивитися новий серіал «Повернення»

«Повернення» — перший український драмеді серіал про ветерана російсько-української війни. Тут і кумедні, і серйозні, і пафосні моменти про ПТСР і місце військових у цивільному світі.

22 лютого на екрани вийшла восьмисерійна стрічка «Повернення», яку назвали першим українським драмеді про ветерана російсько-української війни, що була створена за допомогою ветеранів. Тут і про втрати, і про ПТСР, і про місце військових у цивільному світі, і про зниклих безвісти. Загалом серіал виконує важливу соціальну місію. Про кумедні, серйозні та пафосні моменти і поговоримо.

Сюжет

Розвідника Кречета списують з війська. Тепер він не може ходити на завдання, бо має протез замість ноги та зір, що може зникнути у будь-який стресовий момент. Як жити без війни ветеран не знає. Інтегруватися в цивільний світ йому теж не дуже хочеться, бо ні родини, ні близьких людей у чоловіка немає (ну, принаймні глядач їх не бачить). Але у Кречета є побратим Сергій Верба. Та є нюанс – Сергій загинув на завданні (офіційно зник безвісти) на очах свого побратима, і тепер живе лише в голові Кречета – жартує, коментує його вчинки і просить поїхати та підтримати його дружину й сина, які залишилися одні.  Кречет не хоче бачити родину побратима. Його з’їдає почуття провини, бо вижив, бо не вберіг, бо повернувся. Він не може дивитися в очі Аліні Вербі, не знає як себе поводити, а після відвідин хоче покінчити з усім і застрелитися.  А ще Кречет кричить ночами так, що сусіди скаржаться власниці квартири. Чоловік не пускає нікого в своє життя, не терпить різких рухів та ніколи не знає, яка ситуація стане його новою точкою занурення у бойові дні. Власне довкола нього і родини Верби й крутиться історія. Бо ветеран обіцяє сину побратима допомогти виграти у шкільній олімпіаді з робототехніки, а потім… закрутилося.

Каст

Головних героїв, побратимів Кречета та Вербу, зіграли друзі в реальному житті –  актор і боєць батальйону Вовки Да Вінчі Євген Григор'єв та актор Олександр Рудинський. Останній, до речі, в одному з інтерв’ю зауважив, що погодився на роль лише через прохання Григор’єва. Хімія між Рудинським і Григор’євим присутня з першого ж епізоду. Цікавим ходом було також те, що Верба після певних ситуацій та вчинків Кречета скидав і лишав щось зі свого екіпірування. Я все чекала, що буде наприкінці і як розробники розіграють цю фішку. Забігаючи наперед скажу, що не дочекалася. Та зважаючи на фінальний епізод нам точно варто очікувати продовження. Головне, щоб воно не перетворилося на щось на кшталт «Мами» із Жураківською. Якщо історія з проблемами Кречета захоплює повністю, то дещо прісною і протягнутою за вуха виглядає лінія про компанію Аліни Верби. Спочатку було цікаво, бо зачепили тему російського бізнесу, який аби обійти санкції, реєструється в інших країнах, але то було лише на початках.  Якось далі ця лінія відгонила українськими серіалами типу «Реванш» чи «Колір пристрасті». Знаєте, оця історія, коли дивишся про сильну незалежну жінку, яка стикається з купою проблем, у неї не виходить, її підставляють, але вона бореться, знаходить нових друзів, справедливість перемагає, і всі щасливі. Ну ви зрозуміли, все як у житті:)  Але, зважаючи на популярність жіночих мелодрам, можу припустити, що, можливо, ця лінія стане поштовхом для жіноцтва трохи ближче пізнати світ повернення після війни (хоча з цим я думаю в українок і так проблем немає, на жаль). Органічно виглядав у серіалі і Тарас Цимбалюк, який світив задом так, нібипроходив кастинг на роль у виставі Сергія Павлюка для полтавського театру Гоголя (вибачте, це особисте). Натомість Анастасія Митражик (дружина Верби) геть не розкрилася. Хоча, можливо, зобразити її спокійною та флегматичною теж була задумка режисера. Сильним був лише момент з останньою перепискою, життєвий для багатьох. Важливою персонажкою є Мала, роль якої зіграла Анастасія Пустовіт. Акторка по-новому розкривається у кожному фільмі. Це зовсім не та Кіра з «Тихої нави». Мала – медикиня з бойовим досвідом, яка працює у Ветеран Хабі, куди й планує затягнути Кречета та допомагаючи йому, потрапляє у різні ситуації. Не завжди приємні. Скоріше навпаки.    Загалом серіал підкупає тим, що відсотків 60 ситуацій, які нам показують, можна вважати життєвими. Наприклад, діалог Кречета з Антоніною Іванівною: – Ви ухилянтів ловите? Так я вам зараз все скажу. – … У наш час в армії всі служили. А зараз боягузи одні, циркачі і кіношники. І моє улюблене: – Згадала. Карпенко з третього поверху. Заберіть його в армію. Йому хоч і 69, але він гнида. Вловили оцей дух народних балачок під під’їздом, коли поміж розповідями про ситуацію в країні люди самі виносять вердикти, кого варто мобілізувати і чому? Аргументи як бачите, життєві. Найважливіше у стрічці — соціальна складова. Серіал не показує нам воїна-героя чи ветерана зі сталевими нервами та міцними м’язами, який готовий впоратися з будь-чим. Ні, перед нами умовний Коля із сусіднього під’їзда, який ще не навчився ходити на протезі і на якого може тикнути пальцем дитини в парку, бо дядя без ноги, глянь, мам. Це умовний Вітя, що живе по-сусідству з батьками. Після повернення з війни він пив три місяці, дружина уже не могла терпіти, забрала дитину й поїхала, а він тепер кричить ночами, а батькам страшно, бо хто знає, які думки в нього в голові. Це свій в дошку Валік, кум твоєї сестри, який не п’є після того як списався і оце нещодавно почав жартувати в компанії старих друзів та ходити на плавання.  Це не ідеальний в багатьох аспектах серіал. Але зараз він мабуть один з небагатьох, що показує нам справжніх ветеранів, звичайних людей, а не ідеалізованих героїв. Подивитися стрічку можна на Київстар.ТБ за промокодом VERBA або протягом тижня на каналі ICTV2 о 21.00.