Будинки Полтави, які ми точно бачили, але нічого про них не знаємо
Будинок Державного банку – готель Театральний – Укргазбанк
У 1897 році за проєктом архітектора Олександра Ширшова на вул. Соборності, 19 зʼявився мурований двоповерховий будинок, у якому до 1917 року розміщувався Державний банк. Після приходу більшовиків і до 1937 року будинок використовувався профспілковими організаціями. А вже з 1937 року там розміщувався обком Компартії України. Однак у роки Другої світової війни будівля була пошкоджена, а після відбудови функціонувала як готель «Театральний». У 60-х роках на будинку висів круглий годинник, а під ним стояли автомати з газованою водою. У готелі часто заселяли іноземців і за спогадами полтавців, деякі з них, ще будучи дітьми бігали до них. У наш час тут діють ресторан, офіси, відділення банків. Трьома роками пізніше, у 1900 році за проєктом того ж Олександра Ширшова на центральній вулиці міста зʼявився Будинок губернського акцизного відомства.Будинок акцизного відомства на вул. Соборності 24\15
До 1900 року ділянка на перетині вулиць Олександрівської та Іванівської (зараз Соборності та Гоголя), разом із будинком тоді ще під №8 (зараз 24\15), належала полковнику Федору Дабічу. Однак після смерті чоловіка його сини продали родинний маєток Федору Грекову – почесному громадянину Полтави. Греков усвідомлював, що придбав ділянку у серці жвавого торгівельного центру і у 1900 році починає будівництво за проєктом Олександра Ширшова. Уже між 1902 та 1903 році у свіжопофарбовану нову будівлю «заселяється» перший і на той час єдиний орендар – Полтавське акцизне управління. Після смерті Федора Грекова будівлю успадкувала його донька Ганна Грекова, яка працювала викладачкою малювання, російської мови та історії у Полтавському інституті шляхетних дівчат та місцевих гімназіях. У той час акцизне управління поступається певною кількістю приміщень місцевому управлінню товариства Червоного хреста. Ці дві організації розміщувалися у будівлі до падіння імперії Романових. Коли ж Полтаву окупували більшовики, і управління акцизів як і багато інших організацій припинили своє існування – совєти почали використовувати будівлю під власні потреби. Після Другої світової війни, коли будинок відновили після руйнувань, совєтська влада перший поверх переобладнала у магазини, а на другому мешкали люди. У цьому будинку також жив винахідник першого у світі авіаційного ранцевого парашута Гліб Котельников. Фактично з того часу призначення будівлі не змінилося, з єдиною різницею – у квартир та магазинів зʼявилися приватні власники.Будинок Поміщика Таранущенка
Білий будинок на вулиці Соборності, 14 побудували ще у 1838 році. Він відомий полтавцям як дім поміщика Таранущенка, хоча першим власником будинку була пані Беляєва, чоловік якої – Беляєв Семен Михайлович – був міським головою Полтави. Однак проти пана Беляєва порушили кримінальну справу – за хабарництво і нераціональне використання державних коштів. За рішенням суду будинок виставили на відкуп для погашення боргів та завданих державі збитків. Наступним власником будинку став купець Іосиф Ейзлер – власник парового млина. Згодом І.Ейзлер перепродав цей будинок купцю Таранущенко. Відомо, що Таранущенко Василь Петрович мав звання почесного громадянина міста та церковного старости Свято-Успенського кафедрального собору. У 1943 році буд. № 14 по вул. Соборності (Жовтнева) зазнав пошкоджень, його відбудовою та добудовою житлової частини займалися архітектори А.Шумиліна та М.Оніщенко. У радянський період в частині будівлі, яка виходить до «Сонячного парку», розташовувалося Полтавське обласне управління «Хлебопродуктов» міністерства заготівлі УРСР (народна назва «Заготзерно»), а інша половина будинку, яка мала окремий вхід з вул. Соборності використовувалася (і використовується зараз) під житло. Наразі адміністративну частину будівлі здають в оренду.Будинок ремісничої управи на Соборності, 34
Першим власником будівлі, яку звели у 1844 році, був Варшавський Абрам Мойсейович – підприємець, фінансист, громадський діяч. Сам будинок через вдале розташування мав бути вигідним його власникам. Власне тому будівлю використовували в якості резиденції Полтавської ремісничої управи, аж до її ліквідаціїв 1902-му. Спорожнілу будівлю опісля зайняло Товариство взаємного кредиту купців, яке затрималося тут на півтора десятиліття до завершення Першої світової війни. Після нетривалого періоду відновлення української незалежності та поновлення московської (цього разу совєтської) експансії, будівлю в числі багатьох інших вилучили з приватного володіння і підлаштували під торговельно-житлові потреби. Під час Другої світової війни споруда майже не постраждала. Місцеві повʼязували це з летючими левами, що розташовані на будинку. Мовляв, король звірів захищає особняк. До незалежності України біля будинку встановлювали трибуну для партійних керівників, проводили паради. Також будівля була закріплена за Полтавським трестом їдалень та ресторанів. У 1954 році Полтавська кондитерська фабрика імені Кірова (зараз Домінік) взялася відбудовувати памʼятку як житловий будинок для своїх працівників . Наразі у тут розташовані комерційні заклади. Вона має статус памʼятки архітектури місцевого значення. Не всім давнім спорудам у місті пощастило мати той вигляд, який мають описані нами будівлі. Бо ж багато памʼяток зведених у ХІХ столітті, стоять пусткою – не поремонтовані та незаселені. Без уваги активістів та медійників їх чекає здебільшого однакова доля – занедбаність, розруха, забудова території. Схема стара та перевірена в Полтаві неодноразово. Занедбана будівля з історією: чи можливо відновити Котлярик у час війни «Треба руйнувати, місто має розвиватися» — як у Полтаві «цінують» історичну спадщину Зауважимо, що ремонтувати і підтримувати в належному стані будинки, внесені до реєстру памʼяток архітектури місцевого значення, мають їхні власники або орендарі. При цьому для проведення ремонтних робіт потрібно мати дозвіл від органів місцевого самоврядування.***
Памʼятаймо, що архітектурні споруди, зведені у Полтаві, є туристичним магнітом та візитівкою нашого міста. Вони допомагають краще ідентифікувати себе і спонукають містян більше дізнаватися про минуле рідного краю. А відновлена історична споруда може стати локацією для успішних бізнес-проєктів, що розвиватимуть економіку міста.Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
При підготовці матеріалу використовувалися напрацювання Вікторії Шовчко, Старої Полтави, та інформація із сайту Бориса Тристанова.